Формування та закономірності розвитку міжнародної та національної економіки.

Тема 8 : Формування та закономірності розвитку міжнародної та національної економіки.

1. Суть і тенденції розвитку світового господарства

2. Міжнародна торгівля та світовий ринок

3. Валютний ринок і валютні операції

4. Особливості становлення ринкових відносин в Україні

5. Міжнародна економічна інтеграція та необхідність включення економіки України в систему світового господарства

6. Національні і світова валютні системи

1. Суть і тенденції розвитку світового господарства

   Сучасний світовий суспільний розвиток характеризується посиленням зв'язків і взаємодією між країнами. Ні одна країна світу не може претендувати на повноцінний розвиток, якщо не втягнута в орбіту світогосподарських зв'язків. Міжнародне співтовариство об'єднує держави, які мають свою національну і економічну самобутність. Отже, світове господарство - це сукупність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.

   Характерною рисою сучасного світового господарства є швидке зростання зовнішньоекономічних зв'язків між країнами, поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація господарського життя, та міжнародна конкуренція.

   Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн у межах світового господарства на виробництві певної продукції та послуг відповідно до їхніх природнокліматичних, історичних та економічних умов, що обумовлює і передбачає необхідність обміну результатами різної діяльності на світовому ринку.

    Існує кілька видів міжнародного поділу праці: загальний, частковий та одиничний.

   Загальний поділ праці - це поділ праці за сферами виробництва (добувна й обробна промисловість, сільське господарство). Він проявляється у розподілі країн на сировинні, аграрні й індустріальні.

    Частковий поділ праці - це спеціалізація на певних галузях виробництва та видах вироблюваної продукції. Такий поділ праці означає ширший розвиток міжгалузевого обміну готовою продукцією.

    Одиничний поділ праці - це спеціалізація країн на виготовленні окремих агрегатів, машин, деталей і вузлів або на технологічних стадіях процесу виробництва.

   Спонукальним мотивом участі країн у міжнародному поділі праці є прагнення якомога повніше використати його переваги для організації оптимального випуску продукції, поліпшення її якості та збільшення обсягів експортної продукції для зарубіжних країн.

    Міжнародна спеціалізація і міжнародна кооперація виробництва - це не тільки форми міжнародного поділу праці, а і його елементи, які визначають його суть.

    Міжнародна спеціалізація виробництва - це концентрація виробництва однорідної продукції у межах однієї країни або декількох країн з метою створення високопродуктивного виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості. Особливо велике значення вона має в галузі машинобудування.

    Міжнародна кооперація виробництва - форма поділу праці, за якої праця на підприємствах і в галузях різних країн поєднується у взаємодії в одному або в різних, пов'язаних між собою процесами виробництва.

   Слід підкреслити, що однією з найхарактерніших особливостей сучасного світового розвитку є зростаюча взаємозалежність різних країн і господарських регіонів. Тому міжнародні економічні відносини треба не тільки вважати однією з найважливіших сфер прояву зростаючої взаємозалежності країн, а й розглядати як основу цього процесу.

   Систематизація національних економік, виділення типів країн, їх групування необхідне для того, щоб:

*   систематизувати країни відповідно до особливостей та рівня їх розвитку;

*  виявити їх характерні риси;

*  визначити місце у системі світового господарства та міжнародних економічних відносин;

*  визначити та передбачити імовірні перспективи їх розвитку.

  Основні принципи систематизації країн: 1) регіональний; 2) регіонально-економічний; 3) економічний; 4) організаційний; 5) соціально-економічний.

    Регіональний принцип полягає у групуванні країн за їх географічним розташуванням: наприклад, країни Східної, Західної, Південної та Північної Європи; Північної та Латинської Америки, Південної, Південно-Східної, Східної та Центральної Азії; Близького та Середнього Сходу і т.д.

    Регіонально-економічний принцип передбачає виділення у межах регіону груп країн, що мають спільні економічні інтереси, однаковий рівень розвитку, інші економічні ознаки. Наприклад, країни Західної Європи - члени ЄС (ФРН, Франція, Великобританія, Данія, Ірландія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) та країни Південної Європи - члени ЄС (Італія, Португалія, Греція, Іспанія); нові індустріальні країни Латинської Америки (Бразилія, Аргентина, Мексика) та Азії (Тайвань, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Таїланд).

     Економічний принцип. У цьому випадку країни групують за обраним економічним критерієм.

     Залежно від структури господарства країни поділяють на аграрні, аграрно-промислові, промислово-аграрні, промислово розвинуті. Саме у такій послідовності історично розвиваються національні господарства, проходячи усі ці стадії - від переваги в економіці сільського господарства до високого рівня розвитку промисловості та сфери послуг.

    За ступенем розвитку ринку товарів, послуг, капіталів (класифікація ООН) розрізняють:

*  країни з розвинутою ринковою економікою (США і Канада; країни Північної, Південної та Західної Європи, крім Кіпру та Мальти; Австралія, Нова Зеландія, Японія, Ізраїль, ПАР);

*  країни з ринковою економікою;

*  країни з переважно централізованим плануванням (Болгарія, Чехія і Словаччина, Угорщина, Польща, Румунія, Китай, Монголія, В'єтнам, Північна Корея, Куба, країни СНД). Економічні реформи, які проходять у країнах Східної Європи, формування в них ринкових механізмів значною мірою сприятиме включенню цієї групи країн у світогосподарські процеси.

   За рівнем економічного розвитку (комплекс показників):

*  розвинуті країни (індустріально розвинуті країни Європи, Японія, Австралія, Нова Зеландія, США і Канада);

*  нові індустріальні країни (Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Бразилія, Мексика, Аргентина та ін.). Це відносно новий термін, який вживається для позначення країн, що розвиваються, які за останні 20 років успішно провели індустріалізацію і увійшли до групи індустріальних країн. Основні їх ознаки : валовий національний продукт (ВНП) на душу населення становить більш як 2 тис. доларів; значний експорт промислової продукції, включаючи наукомістку; висока концентрація капіталів транснаціональних корпорацій;

*  країни, що розвиваються, які в свою чергу поділяють на розвинуті та найменш розвинуті. Країни, що розвиваються, - це сукупність з приблизно 120 країн і територій, які характеризуються колоніальним минулим, відсталістю господарського життя (розрив за ВНП на душу населення від індустріально розвинутих країн досягає 11-16 разів), однобічністю розвитку (в основному аграрні), слабкими системами управління економікою.

   Ознаки найменш розвинутих країн:

*  річний прибуток на душу населення менш як 2 тис. доларів та надзвичайно нерівномірний розподіл прибутків серед населення;

*  питома вага промислової продукції в загальному обсязі виробництва не перевищує 10%;

*  шість із семи родин живуть за рахунок участі у сільському господарстві або прибутків від нього;

*  високі темпи приросту населення (2,5-4% на рік);

*  надлишок трудових ресурсів (змушене використання десяти робітників там, де цю роботу можуть виконати п'ятеро;

*  кількість письменного населення не перевищує 32% (для порівняння, у країнах, що розвиваються, - 58%, у розвинутих - 98%);

*  середня тривалість життя становить 46 років;

*  поєднання кустарного виробництва та окремих підприємств з найновішою технологією;

*  повна господарська освоєність одних регіонів та неосвоєність інших;

*  непродуктивне сільське господарство;

*  високий рівень захворювань та смертності;

*  політична нестабільність.

   Організаційний принцип систематизації країн полягає у тому, що країни групують за належністю до найбільш вагомих міжнародних економічних організацій та інститутів.

   Соціально-економічний принцип систематизації країн враховує економічні та соціальні аспекти їх розвитку.

    Сучасному етапу розвитку світового господарства характерні такі особливості:

*   зміна структури світового господарства;

*  посилення інтеграційних процесів;

*  ринкова уніфікація економічного розвитку країни;

*  зростаючий динамізм зміни продуктивних сил та виробничих відносин;

*   посилення диференціації країн, що розвиваються та зміна їх економічної політики.

2. Міжнародна торгівля та світовий ринок

   Економічний успіх будь-якої країни світу базується на зовнішній торгівлі. Ще жодна країна не спромоглася створити здорову економіку, ізолювавши себе від світової економічної системи.

   Міжнародна торгівля відкриває безліч переваг, що стимулюють економічне зростання. Завдяки торгівлі країни отримують можливість спеціалізуватися у кількох провідних сферах економіки, адже вони отримують можливість імпортувати ту продукцію, якої вони самі не виробляють. Крім того, торгівля сприяє розповсюдженню нових ідей і технологій. Коли в якійсь країні з'являється важливий винахід, міжнародні торговельні зв'язки розносять його по цілому світі.

      Світова система торгівлі переживає періоди спадів та піднесення. Кінець ХІХ ст. було визначено розквітом міжнародної торгівлі. Проте ця стадія закінчилася початком першої світової війни, коли перемогла протилежна тенденція. Економічна криза 20-30-х рр. викликала занепад міжнародної торгівлі. Незабаром розпочалася друга світова війна і спад поглибився ще більше. І тільки у повоєнний період світова торгівля знову набрала сили. Цього разу тенденція до розширення торговельних зв'язків тривала 50 років. Країни, що брали активну участь у світовій торгівлі, отримали нечувану вигоду. Тим країнам, що віддали перевагу самоізоляції, тепер доводиться надолужувати прогаяне.

Сьогодні міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати обсяг виробництва.

   Слід відзначити, що міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою торгівлею пов'язана з додатковими труднощами, оскільки:

*  вона більшою мірою потрапляє під політичний контроль та втручання;

*  кожна країна використовує свою валюту;

*  ресурси на міжнародному рівні менш мобільні, ніж в середині країни.

   Міжнародна торгівля існувала ще в глибоку давнину, але світовий ринок склався на ґрунті міжнародного поділу праці в період зародження і розвитку капіталістичних відносин.

   Світовий ринок - це система обміну товарами й послугами на міждержавному рівні.

   Сьогодні відбувається відносне скорочення торгівлі сировиною і енергоносіями (паливними ресурсами), а також скорочується доля продовольчих товарів у світовій торгівлі. В сучасних умовах дедалі більшого значення набуває на світовому ринку торгівля промисловими виробами, в першу чергу тими, що потребують значних витрат праці й капіталу - електронна техніка й комп'ютери, радіо - і телеапаратура, побутова техніка, складні прилади й машини, новітні технології тощо. Особлива увага відводиться торгівлі послугами та науково-технічними досягненнями. Остання виступає у формі торгівлі патентами й ліцензіями. Патент дає виключне право на користування винаходом, що закріплюється у відповідному патентному законодавстві. Ліцензія - дозвіл на право використання іншою особою (фірмою) винаходу, захищеного патентом, а також технічних знань, досвіду, торгової марки.

    На світовому ринку складається особлива система цін - світові ціни. Світова ціна являє собою грошове вираження інтернаціональної вартості товарів і послуг, що реалізуються на зовнішньому ринку.

    Інтернаціональна вартість визначається середньосвітовим необхідним робочим часом. Але, на відміну від процесу формування вартості на національному рівні, суспільно необхідні затрати праці в міжнародному масштабі значною мірою залежать від умов виробництва якого-небудь товару в країні, яка є його головним експортером на світовому ринку, а не просто виробником.

    Торговельна політика

   Торговельна політика - це є державна політика, яка впливає на торгівлю через податки, субсидії і прямі обмеження на імпорт або експорт.

   Не дивлячись на всю переконаність аргументів на користь вільної торгівлі, насправді на її шляху стоїть безліч бар'єрів.

   Найбільш поширеним видом обмеження торгівлі є мито - податок, який накладається на кожну одиницю імпортного товару. При введенні мита вітчизняна ціна імпортного товару піднімається вище світової ціни:

    У результаті введення мита скорочується імпорт, зростає обсяг вітчизняного неефективного виробництва (оскільки граничні витрати перевищують світову ціну), зростають ціни не тільки імпортних, але і вітчизняних товарів. Але поки мито не є заборонним (тобто імпорт обмежується лише частково), то воно приносить дохід державі, який може бути використаний на розширення соціальних програм та з іншою метою. В цілому імпортні тарифи практично завжди знижують рівень добробуту нації, оскільки споживачі втрачають більше, ніж отримують разом виробники та держава.

   Мито не є єдиною формою торгової політики. Широкого розповсюдження набули імпортні квоти або кількісне обмеження обсягу іноземної продукції, яка може бути імпортована за певний проміжок часу. Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, ніж мито. Не дивлячись на високе мито, певний товар може імпортуватися у відносно великій кількості. А низькі імпортні квоти повністю забороняють імпорт товару понад певну його кількість. За умов вільної конкуренції результати впливу квоти і мита на рівень добробуту нації ідентичні.

    Ще одним видом торгового бар'єру, який тісно пов'язаний із квотами, є система ліцензування імпорту. Держава видає обмежену кількість ліцензій, які дозволяють ввозити товар, та забороняє неліцензований імпорт. Це прямий спосіб обмеження зовнішньої торгівлі.

    До числа експортних бар'єрів відносяться добровільні експортні обмеження, а також експортне мито, яке "дзеркально" відображає механізм імпортного тарифу. Втрати виробників експортної продукції від експортного мита перевищують виграш споживачів і доходи держави від експортних зборів. У результаті, якщо світові ціни на експорт даної продукції незмінні, то країна має чисті втрати.

    Експортні субсидії стимулюють вітчизняні експортні галузі шляхом пільгового оподаткування або ж пільгового кредиту. Положення ГАТТ/ВТО розцінює експортні субсидії як "нечесну конкуренцію" і дозволяє країнам, які імпортують, запроваджувати протекціоністське "компенсаційне мито".

   Демпінг (від англ. dumping - скидання) - це міжнародна дискримінація в цінах, коли країна, яка експортує, продає свій товар на якому-небудь закордонному ринку дешевше, ніж на іншому (найчастіше - вітчизняному). З метою захисту від демпінгу вводиться спеціальне компенсаційне (або "антидемпінгове") мито.

    Характерною тенденцією розвитку світової торгівлі є підвищення значення міждержавного регулювання зовнішньоторгових операцій. Таке регулювання розпочиналося ще до другої світової війни.

     У сучасних умовах діє Світова організація торгівлі (СОТ), яка включає принципи міжнародної торгівлі, угоду про торгівлю послугами, угоду з торговельних аспектів інтелектуальної власності.

    Міждержавне регулювання світової торгівлі розвивається і шляхом створення спеціальних організацій, які включають країни, що є основними постачальниками на світовий ринок необхідної продукції.

3. Валютний ринок і валютні операції

   Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок - система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

   Слід також зауважити, що на валютному ринку здійснюється широке коло операцій з туризму, міграції капіталів, робочої сили, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередницькими і банківськими установами та фірмами. Валютний ринок охоплює також операції зі страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів і переміщення валютної ліквідності, різні заходи валютного втручання.

   Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують сучасні заходи зв'язку, комп'ютерну техніку. Роль тих чи інших валют на ринку визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Більша частина операцій припадає на долари США, англійські фунти стерлінгів, а також євро.

    Основна частина валютних операцій проводиться в безготівковій формі, тобто по поточних і термінових банківських рахунках і тільки незначна частина ринку приходиться на торгівлю монетами і обмін готівкових грошей. Територіально валютні ринки прив'язані до великого банківського і валютно-біржових центрів (Лондон, Париж, Нью-Йорк, Франкфурт-на Майні, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Амстердам, Брюссель).

   Для валютних ринків характерні такі основні види операцій:

  Операції "спот" передбачають негайну постановку валюти за курсом, зафіксованим в угоді.

   Операції "форвард" - це угоди, в яких сторони домовляються про постановку певної суми валюти через домовлений термін за узгодженим на момент операції курсом.

   Операція "аутрайт" означає, що продавець зобов'язаний продати, а покупець - купити валюту в установлений строк за зафіксованим наперед курсом.

   Операція "опціон", коли клієнт сплачує банку невелику премію й одержує право купити валюту в будь-який день встановленого угодою періоду за зафіксованим при укладенні угоди курсом або відмовитися від купівлі-продажу, якщо виконання угоди за визначеним курсом у даному інтервалі часу виявиться для нього більше невигідним, ніж втрата коштів на премію.

  Які ж валютні ринки існують?

   Ринок євровалют - це міжнародний ринок валют країн Західної Європи, де операції здійснюються у євро. Об'єктивною причиною виникнення й розвитку ринку євровалют є поглиблення інтеграційних процесів у Західній Європі, посилення ролі транснаціональних корпорацій, зростання потреб у міжнародних кредитних грошах, а важливою його передумовою було введення взаємної конвертованості валют. Тим самим були створені умови для стійких валютно-фінансових зв'язків цілої групи країн і введення євро.

    Відомий також ринок євродепозитів. Він виражає стійкі валютно-фінансові відносини, щодо формування вкладів в іноземній валюті у великих комерційних банках західних країн за рахунок коштів, що обертаються на ринку євровалют.

    Розрізняють також ринок єврокредитів, який виражає стійкі кредитні зв'язки з надання міжнародних позик у євровалюті великими комерційними банками країн із розвинутою ринковою економікою. Позичальниками євровалюти виступають переважно великі компанії, які мають потребу в кредитах для фінансування масштабних проектів у даній країні й за кордоном, а також держави з відчутним дефіцитом платіжних балансів. Як правило, міжнародні кредити в євровалюті надаються великими національними банками окремих країн строком від 2 до 10 років з плаваючими відсотковими ставками. Ринок єврокредитів сприяє інтеграційним процесам ЄС, стимулює розвиток експорту, розширення іноземних інвестицій і є важливим фактором формування єдиного ринку.

    Складна ситуація у валютно-фінансовій сфері, в якій нині опинилась Україна, пов'язана передусім з невиваженою політикою у зовнішньоекономічній сфері, недосконалістю законодавства та нормативних актів щодо валютного контролю і повернення валютної виручки. Гнучкішою має бути політика держави щодо протекціонізму та лібералізму у валютному регулюванні. До протекціоністських заходів можна віднести таку форму прямого втручання держави у валютну сферу, як валютні обмеження. Останні пов'язані з забороною національним експортерам продавати виручену іноземну валюту на ринку (вони зобов'язані здавати її в обмін на національну за офіційним курсом), можуть бути обмежені перекази валюти за кордон і її вивіз.

    Застосовувані державою методи та обсяги валютних обмежень безпосередньо пов'язані з конвертованістю валюти. Для України це має надзвичайно велике значення з точки зору ефективності включення національної економіки у світову, можливості використання переваг міжнародного поділу праці, міграції капіталів. Оскільки Україна нині у своєму русі орієнтується на формування цивілізованої ринкової економіки, забезпечення конвертованості гривні стає неминучим.

4. Особливості становлення ринкових відносин в Україні

  За останні роки понад 80 країн світу здійснили фундаментальні реформи з метою створення ринкової системи. Усі вони визнали основоположний факт економічного життя: для досягнення процвітання та підвищення життєвого рівня неможливо обминути створення ринкової системи, тісно взаємопов'язаної з усією світовою економікою.

   Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку мають різні ринкові моделі. Скажімо є американська, канадська, німецька, японська та інші моделі. На які з них може орієнтуватися Україна?

   Спочатку слід відзначити, що існуючі системи і спрямованість їх розвитку залежить від географічного положення; наявності природних ресурсів; історичних умов розвитку; традицій населення і його звичаїв; рівня розвитку продуктивних сил; соціальної спрямованості суспільства.

   В усіх країнах є свої підходи, відмінні особливості ринкових відносин господарювання. Разом з тим у всіх розвинутих ринкових моделях є спільні риси, до яких відносяться:

* наявність різноманітних форм власності;

* перевага вільних цін на товари і послуги;

* розвинута система вільної конкуренції;

* певна система державного регулювання економіки.

   Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічному положенню. Враховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом.

   Таким чином, Україні важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Найпоширенішими з них є: еволюційний, прискорений (або "шокової терапії"), жорсткого регулювання.

   Модель еволюційного переходу до ринку ґрунтується на поетапному і поступовому впровадженню ринкових відносин. Вона відзначається значною тривалістю (10-15 років) і поступовістю змін.

    Модель "шокової терапії" передбачає одночасне і швидке введення усіх атрибутів ринку, стрімкий перехід від неринкових до ринкових відносин.

   Модель жорсткого регулювання переходу до ринку ґрунтується на державному регулюванні цін, на найважливіші товари і доходи населення.

   Вводити ринкову економіку в Україні слід прискорено, але без "шоку". Таким є поелементний, еволюційно-радикальний шлях. Він поєднує перший і третій варіант, тобто поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків - з іншого. Одним стрибком нам не вдасться скочити в ринок, тому що в країні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок.

   Перехід до ринкової економіки потребує також докорінних організаційних перетворень, проведення цілеспрямованих реформ, зміни психологічного мислення. В організаційному плані перехід до ринкової економіки може бути поділений на три основні стадії:

1) підготовча - демократизація економіки;

2) реформаторська - оздоровлення, стабілізація економіки;

3) творча - організація навчальної діяльності ринку.

   Демократизація економіки включає: ліквідацію структур апарату примусового господарювання в економічній сфері; демонополізацію товарного і грошового обігу; декретування права власності; створення необхідних умов для конкуренції; кадрове забезпечення реформи.

   Реформування економіки передбачає: створення надійного механізму управління грошово-кредитною системою; організаційно-господарське реформування економіки; створення ефективного механізму економічного стимулювання та регулювання підприємницької діяльності.

    Творчий процес - організація навчальної діяльності ринку - об'єднує: відновлення функцій грошей; створення бюджетно-податкового механізму; свободу вибору форм власності; створення ринкової системи з усіма її елементами.

   У межах основних стадій та їх напрямів розробляються загальна і конкретні цільові програми. Наприклад, програма економічної реформи і політики України включає такі розділи: фінансова політика, грошово-кредитна політика, лібералізація цін, зовнішньоекономічна політика, програма приватизації, інвестиційна політика, конверсія та структурна перебудова економіки та ін.

5. Міжнародна економічна інтеграція та необхідність включення економіки України в систему світового господарства

   Розглядаючи зовнішньоторговельну політику, слід відзначити, що кожна держава будує торговельно-економічні відносини з різними партнерами по-різному, надаючи певні пільги одним та обмежуючи співробітництво з іншими.

    Така диференційована політика досить часто зумовлюється тим, що країна входить до складу того чи іншого інтеграційного об'єднання. Таке об'єднання являє собою економічну коаліцію регіонального типу, взаємні відносини між членами якого будуються на особливих принципах, що можуть значною мірою відрізнятися від засад співробітництва з третіми країнами.

   Міжнародна економічна інтеграція - це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетенні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики.

    Найпростішою формою економічної інтеграції є преференційна торговельна угода. Вона передбачає встановлення нижчих торговельних бар'єрів у відносинах з членами об'єднання, ніж у співробітництві з третіми країнами. Так, наприклад, члени преференційної торговельної угоди можуть обкладати митом товари, що імпортуються в межах об'єднання, за ставкою, яка складає 50% звичайного митного тарифу.

   Наступною формою інтеграційного об'єднання є зона вільної торгівлі, яка характеризується відсутністю різного роду обмежень торговельного обміну між учасниками зони. Але при цьому кожна країна зберігає такі обмеження та бар'єри по відношенню до нечленів об'єднання. Слід відзначити, що принципи зони вільної торгівлі можуть застосовуватися як до всіх, так і до обмеженого кола товарів.

    Третьою формою інтеграційного об'єднання вважається митний союз. Це міждержавне об'єднання передбачає не тільки ліквідацію всіх обмежень торгівлі між членами союзу, а й створення спільної системи захисту від імпорту з третіх країн у формі єдиного "зовнішнього" тарифу.

    Четвертим рівнем економічної інтеграції є спільний ринок, у межах якого, крім вільної торгівлі товарами та послугами, створюються умови вільного переміщення факторів виробництва (мається на увазі міграція капіталу та робочої сили).

    Найскладнішою формою економічної інтеграції вважається економічний союз. Він являє собою економічне угрупування, члени якого уніфікують економічну політику, причому цей процес охоплює грошово-кредитні, податкові та соціальні аспекти. Економічний союз вимагає від учасників досягнення згоди по досить широкому колу проблем мікро- та макроекономічного характеру.

    Кожне інтеграційне угруповання являє собою певну єдність двох принципових засад зовнішньоекономічної політики, а саме: протекціонізму (коли мова йде про співробітництво з третіми країнами) та вільної торгівлі (у відносинах між членами об'єднання). Практична реалізація цих принципів веде до зміни структури зовнішньоторговельного обороту кожної країни - члена інтеграційного угрупування, причому сукупний результат участі у конкретному об'єднанні може суттєво відрізнятися від країни до країни.

    Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:

*  динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому;

*  нерівномірність розвитку і реалізації форм міжнародної економічної інтеграції;

*  розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів;

*  переважний розвиток регіональних міжнародних економічних угрупувань;

*  формування реальних умов світової економічної інтеграції.

   Безпосередня і активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також необхідністю подолання її штучної відокремленості від світового господарства внаслідок одностороннього розвитку в рамках високоспеціалізованих колишніх СРСР та РЕВ, деформованих зовнішньоекономічної політики і механізмів зовнішньоекономічної діяльності та ін.

  Сьогодні в Україні вироблена стратегія зовнішньоекономічної діяльності. Вона спрямована на:

*  відновлення і розвиток експортного потенціалу України і покращення структури експорту;

*  раціоналізацію імпорту;

*  підвищення конкурентноспроможності продукції українських підприємств на світовому ринку;

*  подолання неплатіжоспроможності країни;

*  покращення становища України в системі міжнародного поділу праці;

*  розширення ринків збуту української продукції;

*  досягнення стійкого економічного зростання і підвищення добробуту населення.

   Здійснення перерахованих цілей зовнішньоекономічної діяльності України ускладнене деякими несприятливими факторами:

*  неконкурентноспроможністю продукції більшої частини галузей економіки;

*  протидією розвинутих країн Заходу виходу на світовий ринок українських фірм з продукцією, яка може скласти конкуренцію зарубіжним монополіям;

*  великим зовнішнім боргом;

*  нерозвиненістю валютного контролю і відсутністю іміграційної політики;

*  недосконалим таможним контролем.

  Розширення ринків збуту української продукції передбачає переглянути пріоритети у зовнішній політиці України. Стратегія розвитку зовнішньоекономічної діяльності передбачає:

*  різке розширення економічної і науково-технічної кооперації з розвинутими країнами;

*  відновлення втрачених ринків у країнах Східної Європи;

*  розширення зв'язків із західноєвропейськими країнами;

*  розвиток ринку СНД.

    Реалізація ефективної зовнішньоекономічної діяльності дозволить досягти становища України як могутньої і багатої держави, яка на взаємовигідних умовах бере участь у міжнародному поділі праці і кооперації виробництва.

6. Національні і світова валютні системи

  Світогосподарські зв'язки не можуть розвиватись без налагодженої системи валютних відносин. Валютні відносини - це економічні відносини, які зв'язані з функціонуванням світових грошей і обслуговують різні види господарських зв'язків між країнами.

    Валюта (від іт. "valuta" - ціна, вартість) - грошова одиниця, яка використовується для замірювання величини вартості товарів. Поняття "валюта" застосовується в трьох значеннях : перше - грошова одиниця даної країни (долар США, англійський фунт стерлінгів, японська ієна, українська гривня і т.п.) і її тип (золота, срібна, паперова);

друге - грошові знаки іноземних держав, а також кредитні й платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, які використовуються в міжнародних розрахунках (іноземна валюта); третє - міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця, платіжний засіб (СДР, ЄВРО).

    У світовій торгівлі роль основної валюти виконує долар США, з допомогою якого здійснюється переважна частина міжнародних розрахунків, фіксуються світові ціни багатьох товарів, сировини, палива.

   Національна валюта - це грошова одиниця даної країни, що використовується в зовнішньоекономічних зв'язках і міжнародних розрахунках з іншими країнами.

   Розрізняють національні та світову валютні системи.

   Національна валютна система - це форма організації грошових відносин, яка охоплює не тільки внутрішній грошовий обіг, але і сферу міжнародних розрахунків країни і визначається національним законодавством. Її характеризують такі елементи : національна валютна одиниця; валютний паритет, умови конвертованості валюти; система валютного ринку і ринку золота; порядок міжнародних розрахунків країни, склад і система управління золотовалютними резервами в ній. Національна валютна система тісно пов'язана з внутрішньою грошовою і кредитно-фінансовою системою.

   На базі національних валютних систем функціонує світова валютна система - це форма організації міжнародних валютних відносин, обумовлена розвитком світового господарства і юридично закріплена міждержавними угодами. Її визначають такі елементи: міжнародні платіжні засоби (національні валюти, золото, міжнародні валютні одиниці СДР, ЄВРО); механізм валютних паритетів і курсів; об'єм валютних обмежень; умови конвертованості валют; режим міжнародних валютних ринків і ринків золота; умови взаємного обміну валют; форми міжнародних розрахунків та ін.

   Історії відомі три світові валютні системи

   Перша стихійно склалась наприкінці ХIХ ст. на базі так званого золотого стандарту, при якому валюти окремих країн вільно перетворювались у золото на внутрішніх ринках цих країн і проіснувала до другої світової війни. Дана система, так званого золотого стандарту, передбачала закріплення за золотом грошових функцій і офіційне встановлення фіксованого золотого вмісту (паритету) національної грошової одиниці. Встановлений золотий паритет є і офіційною ціною золота. Золоті монети знаходились в обігу і мали силу законного платіжного засобу. Центральні банки були зобов'язані паперові гроші обмінювати на золото по номіналу. Був дозволений вільний ввіз і вивіз золота в будь-якому виді. Обмінний валютний курс національних паперових грошей розраховувався за співвідношення їхнього золотого змісту (масштабу цін), який установлювався державою. Переваги системи полягають в стабільності валютних курсів.

   Проте система золотого (золотомонетного) стандарту мала й недоліки. Вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку золота, а також умови функціонування золотого стандарту обмежували можливості проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Таким чином, були підготовлені об'єктивні умови до заміни системи золотого стандарту на більш ефективну систему золотовалютного стандарту. Принципи створення нової світової валютної системи були закладені на конференції 44 держав у 1944 р. в Бреттон-Вудсі (штат Нью-Гемпшір, США). Рішення Бреттон-Вудської конференції були такі:

--- Були створені Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).

--- Золото відновилось у ролі вимірника міжнародної вартості грошових одиниць. Була встановлена офіційна ціна золота - 35 дол. за трійську унцію (31,1 г золота). Кожна країна - член системи повинна була встановити золотий або доларовий вміст своєї грошової одиниці.

--- Всі країни взяли зобов'язання підтримувати твердий курс своєї валюти до долара.

    Бреттон-Вудська валютна система поставила долар США у привілейоване становище на основі його переважного використання в міжнародних розрахунках. Проте припинення обміну долара на золото, відміна офіційної ціни золота в доларах і введення плаваючих валютних курсів у 1971-1973 рр. означали формальний і практичний відхід від принципів Бреттон-Вудської валютної системи.

    Контури третьої світової валютної системи, що функціонує і розвивається і в даний період у світовій економіці, були визначені на конференції представників країн - членів МВФ, що відбулася в м.Кінгстоні на Ямайці в 1976 р. Кінгстонська угода поклала початок утворенню Ямайської валютної системи. В її основу покладено здійснення за допомогою МВФ нових принципів у взаємних відносинах: по-перше, регулювання валютних курсів і підтримки сталості валютних паритетів; по-друге, усунення валютних обмежень, тобто системи економічних і організаційних заходів, які регламентували операції з національною й іноземною валютою; по-третє, надання кредитів країнам - членам МВФ; по-четверте, надання права вибору країнами будь-якого режиму валютного курсу і визнання системи плаваючих валютних курсів замість їх жорсткої фіксації.

    В Ямайській валютній системі була відмінена офіційна ціна на золото, було вирішено виключити його з розрахунків між МВФ і його членами і повернути їм частину золотого запасу фонду. Нова система заснована не на одній, а на декількох провідних валютах, її можна назвати багатовалютним стандартом.

    У березні 1979 р. було створено європейську валютну систему (ЄВС), щоб протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі. У ній беруть участь країни - члени ЄС. Механізм ЄВС включає три основні елементи: європейська валютна одиниця; режим сумісного коливання валютних курсів; Європейський фонд валютного співробітництва. Метою ЄВС є досягнення валютної стабільності та створення єдиної валюти, яка оберталася б в ЄС, вирівнювання основних економічних показників та уніфікація економічної політики, стабілізація економічного становища країн - членів ЄВС. Такою валютою у безготівкових розрахунках у рамках ЄС певний час було ЕКЮ (колективна міжнародна розрахункова одиниця).

   Проте з 1 січня 1999 року для 11 країн - членів ЄВС - Австрії, Бельгії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Португалії, Фінляндії та Франції введена в обіг нова спільна грошова одиниця ЄВРО. На перехідний період з 1 січня 1999 року до 31 грудня 2001 року дана валюта використовувалась тільки для безготівкових взаємних розрахунків нарівні з національними валютами країн Європи, тобто зони функціонування нової валюти. У готівковий обіг нова валюта ЄВРО введена з 1 січня 2002 року. Нарівні з готівкою ЄВРО також передбачений обіг готівкових національних валют країн єврозони з подальшим їх обміном на ЄВРО і поступовим вилученням з обігу.

Література:

1. Курс экономической теории / под ред. Чепурина М., Киселевой Е. – Киров: «АСА», 2004, с. 468-509.

2. Мочерный С., Симоненко В., Секретарюк В., Устименко А. Экономическая теория. – К.: Знання, 2003, с.560-640.

3. Экономическая теория/ под ред. В.Д. Камаева. – М.: ВЛАДОС, 2004, с. 462-527.

Контрольні завдання

1. Що означає світове господарство в економічному аспекті? Що є матеріальною основою становлення і розвитку світового господарства?

2.Дайте визначення суспільного поділу праці. Які існують види суспільного поділу праці?

3. Міжнародний поділ праці - це:

а) система торговельних зв'язків, які склалися в певних часових і територіальних рамках;

б) спеціалізація окремих країн у межах світового господарства на виробництві певних видів продукції з метою їх реалізації на національному ринку;

в) система різноманітних форм міжнародного економічного співробітництва, яка передбачає відкритість економіки і вільне переміщення трудових ресурсів;

г) зосередження окремих стадій єдиного виробничого процесу у різних, найпридатніших для цього країнах;

д) правильна відповідь не названа.

4. Що не можна віднести до факторів спеціалізації окремих країн у межах світової економіки?

а) географічне місцезнаходження;

б) природнокліматичні умови;

в) ресурсні можливості;

г) історичні традиції;

д) правильно вказане у п. а, б, в, г;

е) правильна відповідь не названа.

5. Який зв’язок існує між розвитком України та місцем її промислового комплексу в системі міжнародного поділу праці?

6. Що є об’єктивною умовою формування системи міжнародних економічних відносин? Які фактори оказують істотний, а іноді визначальний вплив на сучасні міжнародні економічні відносини?

7. Які форми міжнародних економічних відносин Вам відомі?

8. За рахунок міжнародних економічних зв'язків неможливо:

а) подолати вузькість національного ринку;

б) уникнути обмеженості національної ресурсної бази;

в) налагодити спеціалізацію виробництва, зробивши його ефективнішим;

г) підвищувати якісний рівень вироблених товарів;

д) проводити ефективну антициклічну політику;

е) правильна відповідь не названа.

9. Дайте визначення світовому ринку. Чим відрізняється світовий ринок від національного? Розкрийте особливості формування світової ціни. Які фактори впливають на світові ціни?

10. Зростання експорту країни за інших незмінних умов, викличе:

а) збільшення інвестицій:

б) зменшення заощаджень;

в) збільшення чистого експорту;

г) збільшення сукупного попиту і національного доходу.

11. Дайте визначення торговельної політики держави. Яке місце в ній займає державне регулювання зовнішньої торгівлі? Які варіанти зовнішньоторговельної політики вам відомі?

12. У чому полягає сутність і необхідність міжнародного руху капіталу? Як ви вважаєте, чому зараз вірніше говорити про міжнародну міграцію капіталу, а не про його вивіз?

13. Дайте визначення валютної системи і охарактеризуйте її складові.

14. Коротко охарактеризуйте основні етапи розвитку міжнародної валютної системи.

В чому полягає сутність валютного курсу? Перелічить, які функції виконує валютний курс.

15. Які особливості формування і функціонування валютної системи України?